Зустрiчi з цiкавими людьми

ЛЕБЕДИНА ОДIЖ ДЛЯ СОФIИ РОТАРУ

Скiльки рiзних людей кожен день зустрiчаимо ми. I кожен з них - подумати тiльки! - непрочитана до кiнця книга. Тайна. Але, на жаль, не завжди здогадуимось про iснування цих тайн. 
Стефанiю Георгiи вну Саинчук добре знають в селi Остриця. Але нашим читачам з iнших населених пунктiв, ми впевненi, буде також цiкаво познайомитися з цiию жiнкою, яка своими руками нимало сукенок вишила для славетно и Софiи Ротару.

- Згадайте, будь-ласка, першу зустрiч з Софiею.
- Давно це було, близько чотирнадцяти рокiв тому. Був лiтнiй день. Бiле авто зупинилось бiля ворiт, з нього вийшла молода жiнка в легкiй, елегантнiй сукнi. Смiливо вiдчинила хвiртку, скинула взуття бiля порогу, увiишла в будинок. "Я - Софiя Ротару", - просто вiдрекомендувалась вона.
Годi й говорити - розгубилась я зовсiм. Спочатку вона повiдала менi, як в Кельменецькому районi вiдмовились вишити спiвачцi сукню вiдмiннi рукодiльницi. З проханням прие хала до мене в Острицю Новоселицького району. Поки я роздивлялась модель майбутньои сукнi, виявилось, що одна босонiжка гостi пропала. Маленький песик, який неприв'язаний грався у дворi, геть розiрвав босонiжку. Мои становище, я думаю, вам зрозумiле... Та все обiйшлося.
- Перша сукня, вишита для Ротару. Якою вона була?
- Бiла, бiла, нiби лебедина одiж. Як зараз бачу ** : та*мниче сяють на нiй срiбнi блискiтки, свiжими здаються вишитi шовком бiлi троянди...
- Вона вам сподобалась?
- Менi зда*ться, ви дещо ризику*те, питаючи мене про це. Адже кожна людина суб'*ктивно оцiню* витвiр сво** працi. А якщо серйозно, то я не вперше тодi вишивала. Тому й приходили односельчанки з проханням показати, як вишивати той чи iнший вiзерунок, порадити щодо пiдбору кольорових ниток тощо. А ось та бiла сукня, здавалось, непосильна для мене..
- А Ротару вона сподобалась?
- Мабуть. Хоч я про це не питала в не*, але довгий час вона в нiй виступала...
- Як ви опанували цим мистецтвом?
- Зна*те, нiхто в нашiм роду не захоплювався вишивкою. Не вишивали мо* мама та бабусi. Хочете вiрте, а хочете нi, тiльки ремеслу цьому я навчилась сама. У кого? У природи. Найвдалiшi по*днання кольорiв схованi саме в нiй.
- Коли ж ви вперше помiтили схожiсть мiж народним мистецтвом i витворами природи?
- В дитинствi. Потiм, коли працювала в рiльничiй бригадi мiсцевого колгоспу, теж брала до уваги кольори. I так тридцять п'ять рокiв.
- Вашу роботу приймають сотнi глядачiв, адже костюм артиста нерiдко доповню* пiсню. Отже, результат запозичення у природи непоганий. Скажiть, ви виготовля*те одяг з початку i до кiнця, чи тiльки вишива*те?
- Вмiю i кро*ти, i шити. Софi* ж тiльки вишиваю на готових розкроях майбутньо* сукнi чи костюма. Видно, це в мене краще виходить.
- Стефанi* Георгi*вно, коли останнiй раз навiдувалась у вашу оселю Софiя Ротару?
- Вiдзначу, це людина велико* душi. Я не пам'ятаю свята, щоб листоноша не принесла менi вiд не* вiтально* листiвки чи телеграми. А останнiй раз вона побувала в мене пiвтора року тому. На жаль, вдома мене тодi не було. Повернулась я, а на порозi величезний букет квiтiв i записка - "вiд Софi* Ротару"...

Розмову вела С. Матей.