ЧОТИРИ ДНІ ФУРОРУ

Москва два місяці була в очікуванні зустрічі з буковинською королевою пісні, тричі народною артисткою Софією Ротару. За кілька днів всі квитки на її виступ у великому концертному залі "Росія" були розкуплені. Враховуючи настійні прохання шанувальників її таланту, дирекція цього культурного комплексу попросила Софію Михайлівну дати ще один концерт наступного дня. Але й цього виявилося замало, і врешті-решт Софія Ротару співала чотири дні поспіль 1-4 березня і подарувала глядачам п'ять нових пісень.

Про Софію Ротару розповідати важко і легко. Легко тому, що час, який їй відпущено у цьому житті, промайнув як пісня, якій вона присвятила своє життя. Важко тому, що треба набратися неабиякої сміливості, щоб словом доторкнутися до такої непересічної особистості - Королеви Пісні.

Софію Михайлівну можна тільки слухати, затамувавши подих, слухати серцем і душею. Кожен її виступ на сцені - чи то провінційній, чи світового масштабу - свято мелодії, ритміки, піднесення до висот блаженства. Її - незмінно чарівно-таємничу, щиро усміхнену, легку і ніжно-тендітну, її тонкий і неповторний стан-профіль - завжди щиро і непідкупно сприймає глядач.

У її дзвінкому іскристо- незрівнянному голосі так красиво поєднується материнська легка гортанність молдовської мелодики, осяйна широчінь української пісенності, які актриса висловлює не лише голосом, але й незабутнім зблиском-вибухом приваблювального проміння своїх неповторно чарівних очей. На її обличчі завжди ще не до кінця прочитана якась омріяна завороженість, ніжність, яку не кожному збагнути, пристрасть, що випромінюється веселково, невиказана жіноча одвічна таємничість, до розгадки якої нелегко долучитися, не проникнувши у духовний світ і не перейнявшись тим, що болить співачку.

До кінця збагнути талант Софії Ротару не вдається нікому, навіть високоповажні критики дуже обережно говорять про Королеву естради, яку у трьох столицях - Москві, Києві, Кишиневі, де вона удостоєна звань народної артистки СССР, України та Молдови, - хочуть мати за "свою", і не розкидаються високопарними оцінками, а тим більше журналісти, з якими Софія Михайлівна завжди стримана у спілкуванні.

Тому важко проникнути у її внутрішній світ, який ще сповна не прочитаний, і, напевно, рідко кому це вдасться зробити. А він чистий і божественно-благородний, свято-одухотворений.

Високолюдяність, наскільки знаю, не покидала серця Софії Ротару. 1999 року, коли вона приїхала давати у Чернівцях на стадіоні "Буковина" свій великий концерт, план її перебування на отчій землі був розписаний по хвилинах.

Але в цьому стиснутому часовому просторі викроїла момент, щоб з сестрою Аурікою, друзями відвідати центральний цвинтар, низько поклонитись пам'яті та покласти квіти любові і вдячності до незабутніх Назарія Яремчука, Сіді Таль, Пінкуса Фаліка. Наприклад, заслужена артистка України Сіді Таль, котра була зіркою-легендою, яку любили, у яку закохувалися всі ті, хто мріяв про сцену, мистецьку славу, залишила незабутній слід у житті Софії Ротару. У своїх спогадах "Схиляю голову перед нею", надрукованих у Москві, щиро написала: "Вона була поряд, коли я тільки робила свої перші кроки у чарівний світ мистецтва. І це, як почала усвідомлювати з часом, було великим щастям для мене. Адже кожна яскрава особистість в нашій долі не тільки залишається у пам'яті, вона непомітно впливає на наше ставлення до людей, до справи, якій служимо, вносить свої корективи у наш світогляд".

Якось отець Михайло - настоятель Банченського монастиря у Герцаївському районі, де люди з Богом у душі і щедрим серцем виховують кілька десятків дітей, скалічених недугами і обділених материнською увагою, щиро мовив журналістам: "Довіку молитимуся за душевну щедрість, сердечну любов, осяйну благодійність Софії Михайлівни Ротару - божої людини, яка поважно і високо- матеріально підтримала нашу оселю і цих діточок" ... Дітей, обділених материнської ласки, яких взяв на виховання монастир, вже не раз матеріально підтримує співачка.

... А очікуваний концерт у Чернівцях став незабутнім святом справжнього натхнення для земляків, великої родини з Маршинців, тата, братів із сім'ями. Протягом двох годин переповнений стадіон був у полоні чарівного голосу Софії Ротару, люди насолоджувалися піснями Ауріки Ротару, майстерністю балету "Акверіас", грою музикантів групи "Черемош".

Це був апофеоз Софії Михайлівни у колі земляків, творчий шлях якої за три десятиліття пісенного чародійства простягнувся на півпланети. А любов до пісні у Софії почалася з отчого краю, своєї малої Батьківщини - села Маршинців Новоселицького району, де її милий для батька-матері голосочок пролунав уперше 7 серпня 1947 року. Вже значно пізніше про неї говоритимуть, що це неперевершена естрадна співачка з неповторним сопрано.

В одному з інтерв'ю газеті "Радянська Буковина" у жовтні 1987 року вона сказала: "Я почала співати у другому класі у шкільному хорі, потім - у самодіяльному колективі при Новоселицькому районному будинку культури. Навчання у Чернівецькому музичному училищі і Кишинівському інституті мистецтв на диригентсько-хоровому відділенні йшло паралельно з виступами в ансамблі народних інструментів. Я і не уявляла, що колись буду співати з естрадним оркестром. Крім скрипок і цимбалів, інших інструментів для супроводу не визнавала, поки не познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Анатолієм Євдокименком. Він був студентом фізмату Чернівецького держуніверситету і одночасно трубачем у студентському естрадному оркестрі. Толя переконав мене, що народну пісню можна співати і на естраді. Разом поїхали на дев'ятий Всесвітній фестиваль молоді і студентів."

Ця пам'ятно-незабутня поїздка відбулася у 1968 році, але перше визнання до Софії Ротару як співачки прийшло чотирма роками раніше на республіканському огляді художньої самодіяльності, де зачарувала журі ніжно-душевними мелодіями та артистичним виконанням молдавських народних пісень. А потім до зореносного виступу у болгарській столиці були сотні напружених - часто аж до сліз - репетицій. Професійні кроки на сцені Софія робила з народним оркестром під диригуванням Євгена Журби, який вже пізніше, виїхавши з Чернівців, став доцентом кафедри оркестрового диригування Хабаровського інституту культури, помер дуже рано - у 47 років. "Вона, - згадує викладач Чернівецької дитячої музичної школи № 1 Іван Харчан, - наспівала молдавську народну пісню " Чабанаш" , яку з її голосу Євген Трохимович записав, аранжував для оркестру і ввів до програми концерту музучилища, де Софія Ротару здобувала тоді освіту".

"З хвилюванням згадую сонячну Болгарію. Тут до мене прийшов перший успіх на міжнародній сцені. У 1968 р. стала лауреатом ІХ Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, який відбувся у болгарській столиці. Скільки радісних і хвилюючих зустрічей подарувало нам прекрасне місто Софія! Ніколи не забути сцени концертного залу "Болгарія". Я співала про широкі українські степи, про рідну Буковину, про бешкетного молдавського пастуха Чабанаша. А якими словами передати свою радість, коли після виконання пісні кишинівського композитора І. Георгіци "Валентина" мені схвильовано дякувала перша в світі жінка-космонавт В.Ніколаєва - Терешкова. Адже саме їй присвячувалась ця пісня."

Тоді з Болгарії вона привезла свою першу золоту медаль лауреата і ... фату, а газети писали: "Софія підкорила Софію". Назавжди у серці - її друга зустріч на цій привітній землі зі щирими "другарями" у 1973 році на знаменитому болгарському курорті "Сонячний берег" у Бургасі на міжнародному конкурсі естрадної пісні "Золотий Орфей-73". Здобувати лаври лауреата з'їхалось більше тридцяти співаків з різних країн. Софія виконувала тоді "Песню о моем городе" Євгенія Доги і "Птицу" болгарського композитора Танчо Русєва, що присвячувалася болгарській співачці Паші Хрістовій, яка трагічно загинула в авіакатастрофі. Успіх був несподіваним: перше місце присудили англійцю Френку Стівенсу і буковинці Софії Ротару.

Такий злет на естрадних сценах став можливим завдяки пісням Володимира Івасюка. У 1988 році в інтерв'ю чернівецькому телебаченню, згадує журналістка Парасковія Нечаєва, Софія Ротару щиро говорила: "Володя був мій композитор. Усі пісні, які він писав, одразу ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося ніби само собою, ніби ця мелодія жила в мені, була моєю і просто хтось доторкнувся до струн моєї душі - і вони зазвучали".

Її репертуар сьогодні неможливо уявити без пісень "Балада про дві скрипки", "Червона рута", "Водограй", музичного фільму "Червона рута" і тих незабутніх московських "Голубых огоньков". Співачку пам'ятають у Болгарії, Фінляндії, Німеччині, Угорщині, Румунії, Польші, Великобританії, Канаді... Жоден концерт не відбувався без її чарівних українських, молдовських, російських мелодій, без пісні Володимира Івасюка. І, мабуть, заслуга народної (тричі) Софії Ротару в тому, що з її голосу, її багаточисленних платівок зазвучали голоси стількох молодих виконавців на популярному фестивалі пам'яті композитора. Як сказала сама вона: "Володимир Івасюк був одержимий піснею. Він був глибоко переконаний, що наш світ створений для того, аби в ньому лунала музика добра, миру, злагоди між людьми. Він знав, що без цієї одержимості нічого видатного не звершити у мистецтві як і в будь-якій іншій галузі людської діяльності. "Крило стає крилом тільки під час польоту" - це був афоризм, який він часто повторював".

Без постійного лету не мислить і дня Софія Михайлівна, яка удостоєна багатьох міжнародних нагород, відзнак на конкурсах естрадної пісні. У її домашній колекції, на матеріалах якої вже давно слід видати книгу без пояснювальних заголовків, лише з двома словами "Софія Ротару" і з фото, на яких вона завжди молода. Поряд із "Золотим Орфеєм" гідне місце займає "Бурштиновий соловей", здобутий у польському місті Сопоті, численні дипломи, знаки лауреатства, медалі, ордени "Знак Пошани", "Дружби народів", найвища відзнака нашої держави "Герой України"...

Лише вона може зробити одночасно і високопрофесійно три концертні програми - українською, російською і молдовською мовами та виконати пісні на багатьох інших. І потрібно було відчути ту атмосферу у концертному залі "Росія", де кілька років тому відбувся грандіозний концерт "Квіти Софії Ротару". Переповнений зал шаленів оплесками і вигуками захоплення, а спонсори сяяли, що прилучилися до такої події. Софія Ротару співала натхненно, легко, просто чудово, і тисячі глядачів були у захопленні від її краси і молодості.

Щоб бути красивою, вважає Софія Ротару, потрібно жити в гармонії з собою. Вона любить плавати і займатися на тренажерах. Це дає їй можливість завжди бути у формі. А популярний журнал "Наталі" писав: "Ви можете собі уявити, що ця тендітна жінка була колись чемпіонкою школи з багатоборства? "Парфуми - складова частина стилю", - вважає Софія Ротару. Їй близькі м'які, тонкі квіткові аромати. Співачка не захоплюється ультрамодними запахами, вона купує що-небудь нове лише тоді, коли це збігається з її стилем.

Софія Ротару вважає, що жінка в будь-якому віці повинна бути привабливою, а актриса і співачка - тим більше. "Я згідна на будь-які жертви заради краси, - каже вона. - І хоча мені ще не доводилося звертатися до послуг пластичного хірурга, але як тільки виникне така необхідність, не буду довго роздумувати". Із зайвими кілограмами співачка бореться з допомогою спорту, масажу, сауни, і власної дієти: три дні харчується несоленим рисом, наступні три - всіма можливими овочами у будь-якому вигляді (теж без солі), ще три - фруктами, п'є кип'ячену воду...

До цьогорічних московських концертів Софія Ротару готувалася особливо. Костюми для цих виступів шила відомий модельєр Лілія Пустовойт, а тканини для них було замовлено у Парижі. Після Росії вона гастролюватиме у Німеччині, оскільки виступи були перервані через важку хворобу її чоловіка - Валерія Євдокименка.

Загадка таланту Софії Ротару, її молодості - у ній самій. А краяни-буковинці раді за свою землячку, закохані у її пісні, яких не злічити, і горді , що її ім'я нині - на "Алеї зірок" митців Буковини, а Софія Михайлівна - почесна громадянка Чернівців. Незабаром шанувальники її таланту зможуть подивитися цікавий відеокліп з ії новою піснею "Білий танець", а також придбати два нових альбоми, запис яких здійснюється нині, новий фотокалендар на 2004 рік із екслюзивними фотографіями Софії Ротару на лоні живописних кримських краєвидів.

Юхим ГУСАР,

член Національної Спілки журналістів України.

Фото з сайту Софії РОТАРУ